From the depth of the heart

Ось, як це було: спочатку, майже годину ді-джей Tonica діставав усіх своїми міксами… Пізніше, вийшли хлопці та розпочали концерт композицією «Ким ми були», далі «E-mail», «Гайки з Ямайки», «Меломанія», «Зцапала-злапала». Загалом, усі пісні були відомі! Проте, була й спроба презентації нових. Чому спроба? Бо, під час презентації однієї, яка увійде до майбутнього альбому, Андрій Хливнюк зупинився і сказав у мікрофон: «Не хочу». А тоді додав: «Вибачте, якщо не йде, то не треба співати! Ми ж не в Кремлі». Нарід його підтримав!!!

[flashvideo file=»wp-content/uploads/2010/04/ad44acf514.flv» /]

Далі «Квіти у волоссі», «Наодинці», «Знать би теперь, с кем ты, где ты? (Та Что)». УСІ СПІВАЛИ! Це було просто супер!

Коли гурт захотів уже піти зі сцени, усі ще довго кричали «На біс»! Хлопці повернулися і заспівали: «Рожеві сиропи» та кавер на «Звезды не ездят в метро».

Бумбок у Львові!
Тільки повернувся з концерту, було просто супер: новий склад, нове звучання старих композицій. Отримав море задоволення! Трохи пізніше розміщу світлини з концерту 🙂
Усім привіт!

Сьогодні не так багато часу знаходжу, щоб переглянути якийсь новий фільм. Виділив час на «Острів проклятих» і не пошкодував! Рекомендую, серйозне, цікаве та динамічне кіно.

Островом Проклятих називається клаптик землі в одинадцяти милях від берега, де в спеціалізованій установі утримуються небезпечні психопати. У психлікарню прямують федеральні маршали Едвард Денієлс (ДіКапріо) і Чак Оул, щоб розслідувати зникнення пацієнтки. Адміністрація клініки допомагає розслідуванню, але Едвард незабаром усвідомлює, що від нього приховують якусь таємницю і до тих пір, поки він знаходиться на острові йому загрожує велика небезпека.

“Острів Проклятих” – четверта спільна робота Леонардо ДіКапріо і режисера Мартіна Скорсезе.

Подивився цей фільм, до речі, не рекомендований для перегляду на території України. Що ж, емоцій переповнюють… Спробую просто переказати сюжет, Вам вирішувати:

За сюжетом, головний герой студент історичного факультету Сергій Філатов знову опиняється в минулому разом із трьома знайомими. Олегом Васильєвим на прізвисько Череп, Тарасом Конопенко, студентом Львівського університету на прізвисько Таран, і його приятелем Сірим.

Влітку 2009 року вони зустрічаються на військовій грі-реконструкції однієї з найбільш кривавих битв Великої Вітчизняної війни, відомої як «Бродівський котел». За назвою містечка Броди у Львівській області, біля якого в 1944 році зійшлися радянські та фашистські війська, а також дивізія СС «Галичина», укомплектована українцями, повсталими проти більшовиків.

16 день весни
16 день весни

Такий сніг, ледь дійшов до офісу… Спробував зробити світлину мобільним з вікна свого кабінету (шкода, якість погана — не видно як сніг мете… Потрібно новий мобільний 🙂 )… І це вже 16 день весни, який тут може бути перехід на літній час??? (привіт, Соня Сотник і Сергій Кузін)!

Читая википедию, случайно набрел на статью о Leonard Norman Cohen — канадский поэт, писатель, певец и автор песен. Особенно поразила цитата:

Несколько лет назад мы с Бобом Диланом пили кофе в Париже. В то время он исполнял песню Hallelujah на своих концертах и спросил меня, сколько времени ушло на её написание. Я сказал: «Два года, почти целиком». Он был в шоке. Затем мы заговорили о его песне I And I и я спросил: «Сколько времени ты потратил на то, чтобы написать её?» Он сказал: «Практически 15 минут». Я чуть не упал со стула. И самое смешное в том, что я соврал. На самом деле, на Hallelujah ушло почти 5 лет. Конечно, и он соврал. У него, наверно, ушло минут десять.

Что же, послушаем это произведение: Leonard Cohen — Hallelujah.