Як я розпочав бігати. Частина 3 (заключна).
Если вы думаете, что дошли до абсолютного предела, не верьте – на самом деле вы задействовали только 40 процентов своих возможностей. Нас ограничивает не тело. Нас ограничивает мозг.
Сьогодні їдемо на Grand Prix Lviv Half Marathon 2017, доща не має, але це зовсім не означає, що його не буде, як тільки ми подолаємо стартовий коридор. Дорогою думаю про те, чи не даремно минув мій рік тренувань після моєї першої спроби у Києві, чи зможу вийти за 2 години, адже цієї весни мені так і не вдалося цього зробити.
Заходжу в стартовий коридор у самому кінці та припасовуюся поряд із пейсмейкерами на 2:00. Моя задача на сьогодні — пробити цю кляту двійку! Під звуки AC/DC, із великою посмішкою, розпочинаю бігти. Polar показує темп 5:40 і я не поспішаючи пробиваюся крізь натовп. Перші 3 кілометри біжу доволі спокійно, тримаюся пейсмейкерів та слухаю музику. Плейлист дуже добре відповідає такту та пульсу — просто насолоджуюся бігом. Коли добігаємо до Погулянки, розумію, що можу швидше, а Марія запитує, чи не захворів, як і вона 🙂 Перевіряю — не захворів! Збільшую темп до 5:05.
На 9 кілометрі розпочинається дощ (куди без нього!), а хлопці з Bullet for My Valentine заспівали про маленкий брудний секрет і в цей момент я бачу гірку на Горбачевського… Затяжний підйом… Серце починає працювати швидше… На допомогу приходить SOAD із китайським рагу, відновлюю дихання та долаю цю гірку — ура! Тепер під мелодійну пісню про маму, можна й по рівному побігти.